 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.
Божественні Притчі/Притча про голос серця Притча про голос серцяСказав Ісус: «Не дивися з презирством на людину цю: Зі спогадів Апостола Андрія Жив один чоловік. Не був він бідним, та не був і багатим. Нічим особливим не відрізнявся він від людей, що жили навколо. Не був він уже молодим, та не був ще і старим… І був цей чоловік не сильний душею… Хоч і мав зерна добра в душі — але не проростали вони… Жив чоловік цей — як всі довкола нього жили… І управляли ним забаганки його і пороки його… І сковували його страхи та слабкості його… І не було йому добре: текло життя його… сірою шерегою буднів, не було в ньому ні радощів, ні звершень… Щоднини увечері думав цей чоловік: «Ну ось завтра я чинитиму краще, не піддамся більше слабостям своїм і порокам своїм!...» Ну ось наставало «завтра»… — і знову управляли ним забаганки і пороки його, і сковували його страхи і слабкості його… Якось замислився чоловік: «Чому я не можу жити так, як сам хотів би?» «Чому чиню не так, як знаю, що потрібно чинити?» «Чому управляють мною пороки мої і сковують мене страхи мої?» Думав-думав він — і не побачив причини для того, щоб не жити так, як вважає правильним, не чинити так, як розуміє правильним сам. І почав тоді чоловік у Бога запитувати: «Отець мій і Творець! Чому не можу я жити так, як хотів би, чинити так, як вважаю правильним? Чому став я рабом пороків моїх і забаганок моїх, страхів моїх і слабостей моїх? У чому причина? І відповів йому Бог: «Але ж немає на те жодної причини! Маєш право ти — чинити так, як сам того хочеш!» І каже тоді чоловік: «Порадь же мені: як бути, що зробити — щоб пороки мої та слабкості мої перестали управляти життям моїм?» І відповів Бог: «Щоразу раніше, перед тим, як що-небудь зробити або сказати — послухай голос серця свого духовного і вчини так, як велить воно! Тоді управлятимеш ти своїми слабостями і страхами и полишать тебе пороки і забаганки твої!» І вирішив чоловік пораду Божу виконати. Встав наступного ранку, наповнений рішучістю щоразу поради у серця духовного запитувати — раніше, ніж слово мовити… А щоранку батько старий чоловіка цього — говорив йому слова неласкаві, бурчав та лаявся. Говорив йому батько, що ні на що не здатен син його, і що все покоління синів людських — живе неправильно, і перерахував образи та труднощі свої, і звинувачував сина свого у всьому, в чому той не був винним… І ось став батько сина сварити, слова образливі промовляти. І закипів гнів у людині цій від слів гірких тих звинувачень… Готовий був уже він, як зазвичай, у відповідь батькові — і сам слова ядовиті висловлювати, та згадав Божу пораду. Але не встигло серце прошептати: «Стримай слова образливі, оскільки любить тебе батько твій: про твої біди він печалиться! І ти його любиш! Стримай слово гнівне — й прощення попроси!...» У відповідь на гнівні слова батькові — поклонився чоловік і сказав: «Прости мені!» І потух гнів. Обняв чоловік батька свого — і пішов у справах своїх. А батько його здивувався… і з того часу перестав сваритись. … А увечері йшов чоловік цей додому після роботи тяжкої. Купив різних наїдків і думав про те, як споживатиме те все… А був він до переїдання досить-таки схильний… І зайшов він у дім молодої вдови, котра жила з малими своїми дітьми. Повинна була йому жінка борг віддати, та все не могла накопичити грошей… Давно він хотів сказати, що прощає їй борг. І вирішив він, що сьогодні зробить це нарешті. І прийшов він у дім бідної вдови і сказав їй, що прощає борг її. Вдова йому в ноги кланялася, дякувала. І хотів уже йти чоловік, а серце шепоче тихенько: «Залиш дітям ту їду, що собі купив! Їм радість буде!…» Чоловік сей ледве-ледве зумів наказ серця виконати. Але коли віддав він наїдки дітям, які від радості стали танцювати, — то і в ньому радість велика піднялася! Йде додому легко, сам — щастям наповнений, ніг під собою не чує! А серце в грудях — наче пісню співає! Та не щодня вдавалося чоловікові голос серця почути, не завжди виконував він те, що воно йому шепотіло. Але з кожним днем все більше він старався жити так, як серце велить, з кожним днем все менше керували ним забаганки і пороки його, все менше сковували його страхи і недуги його. Проростали зерна любові сердечної в його душі! … Якось йшов чоловік цей і бачить: багато сильних і злих людей б’ють юнака доброго. А люди, які повз нього йдуть, — тільки кроку додають, відвертаються, не втручаються, стороняться: щоб їм самим від тих злюк погано не стало. А чоловік цей сміливістю не вирізнявся. Хотів він так само повз нього пройти, наче це його не стосується… А серце — не шепоче, а кричить: «Якщо ти не допоможеш — вб’ють людину добру! А ти — врятувати його можеш!» А чоловік — боїться, страх свій подолати не в силах… Ні піти не може, ні допомогти… А серце ніяк заспокоїтися не може: «Рятуй скоріше!» Почав чоловік Бога кликати, тому що зі страхом йому не справитися. І не пошепки та про себе, а на весь голос закричав: «Боже! Йди сюди! Боже! Йди сюди!» Від здивування люди, які повз нього проходили, зупинилися. І ті, які віддалік йшли, — також наблизилися. Почали й інші з усіх боків підбігати до місця того, зупинятися і дивитися: у чому тут справа і де тут Бог? І такий натовп зібрався — що злякалися злі люди, відпустили юнака і скоро зникли. А юнак підвівся із землі і дякує чоловікові цьому: «Який ти — сміливий! Порятував мене!» Йде чоловік додому, а серце в грудях — як сонечко горить і так говорить: «Любов — за всі страхи сильніша!» … Час минав — жити чоловікові стало і легше, і радісніше. Ось одного недільного дня пішов цей чоловік гуляти. Йшов він, а назустріч йому вдова йде — та, якій він борг простив. Посміхається йому лагідно, кланяється низько. І чоловік цей — на красу її задивився… А чоловік цей мав слабкість до жінок, хоча і вважав похіть свою гріхом великим. Став чоловік у бік відвертатися, щоб не дивитися на жінку, та й згадав — і поради у серця запитав. А серце йому й каже: «Подивися краще, та з увагою душевною: чи мила тобі жінка ця?» Подивився чоловік — і все у ньому від любові засвітилося! Говорить він серцю своєму: «Нема за неї кращої! Усе б я їй віддав!..» «Тоді чому печалишся ти? Не похіть — те, що не для себе бажаєш, а іншому подарувати хочеш! А це — любов у тобі прокинулася! Йди та скажи їй, що любиш її!» Чоловік так і вчинив. Підійшов і сказав: «Люблю тебе! Будь мені за дружину!» Всі знайомі та сусіди стали казати: «Ну і дурень цей чоловік! Тільки справи у нього в гору пішли, міг би собі багату наречену знайти! А він — вдовицю… з дітьми малими собі бере… Вдовиця ж — і так би, без одруження, не відмовила…» А чоловік пісню серця чує: «Щастя подаруєш — щастя отримаєш! Щастя собі ти за гроші не купиш!» І горить серце його все яскравіше, все сильніше любов’ю палахкотить! І преображає воно — і слова чоловіка, і вчинки його! І в скорому часі одружився цей чоловік на жінці цій. І любов їхня взаємна, сердечна — стала все їхнє життя освітлювати, дім зігрівати! Дітей почали разом ростити та батьків своїх шанувати. І дякував чоловік Богові: «Отче мій і Вершителю! Порада твоя — все життя моє преобразила, щастя мені подарувала! Переміг я тепер забаганки й пороки свої, подолав недуги свої і страхи свої!» І відповідає йому Бог: «Той, хто голос серця духовного навчився слухати, — іще більше за те може здійснити, адже голос серця — це голос Любові! А все, що Любов’ю твориться, — від Мене йде! Адже Я і є ЛЮБОВ!»
|
| |||||||||||||||||||||||||
|
| ||||||||||||||||||||||||||
Книга в PDF
