---

Суфійські притчі/Притча про Шлях суфія і життя в Обіймах Бога

---

Притча про Шлях суфія і життя в Обіймах Бога

«Все, що ти бачиш, смакуєш,
відчуваєш, чуєш, є Я!

Але Я — набагато більше за це!

Я — Безмежний!

Коли ти, будучи у великій любові до Мене, зникаєш у Моєму Первозданному Спокою, —

ти знову народжуєшся і

стаєш зі Мною — Єдиним!»

У будинку Майстра, який не відкидає тіней, були учні — юнаки та зрілі чоловіки. Але серед них була лише одна дівчина на ім'я Суфі, яка живе у Майстра змалку.

І ось, одного разу, між учнями зайшла розмова про те, що жінки, звичайно ж, можуть слідувати шляхом суфізму, але ніколи жінці не стати Майстром, який може вчити інших. Суфі трохи засмутилася.

Сам Майстер не був присутній при цій розмові. Він, начебто, не чув їхніх висловлювань.

Але наступного дня Він почав розповідати учням історію про Улюбленицю Аллаха:

«В одному селищі, у звичайнісіньких батьків, народилася незвичайна дівчинка. Коли вона трохи підросла, стало видно, що вона зовсім не схожа ні на своїх батьків, ні на своїх братів та сестер.

Дівчинка мала пророчий дар і легко читала думки інших людей.

Якось, коли в її батька в будинку були гості, дівчинка підійшла до одного з них і сказала:

— Як мені шкода тебе: тобі мусять відрубати руку!

Здивуванню гостей не було меж і вони навіть забули налаяти дівчинку за те, що вона увійшла до кімнати та втрутилася в розмову без дозволу.

Її запитали:

— Що ти таке кажеш?

— Він узяв скриньку з чужими коштовностями, а вдав, що це зробили розбійники.

А гості, що зібралися, якраз обговорювали цю подію.

— Що за дурниці ти кажеш! Проси пробачення негайно! Як ти можеш, так ображати мого поважного гостя! — вигукнув у гніві батько дівчинки.

— Як я можу вибачитись, якщо сказала правду? Скринька закопана в його саду під сливою, з того боку, де сходить сонце!

… Звичайно ж, це вирішили перевірити — і… знайшли скриньку!

Ця історія наробила багато галасу в тому селищі.

Після кількох подібних випадків, коли дівчинка на запитання дорослих з легкістю називала імена тих, хто скоїв крадіжку чи обман, коли вона в очі говорила впливовим людям про їхні недобрі думки та наміри, її стали боятися та уникати.

Незабаром, дівчинку навіть почали замикати вдома, щоб вона не створювала батькам зайвих проблем, і лише іноді намагалися використати її особливий дар для своєї вигоди.

Її всі боялися, і майже ніхто не любив.

Підростаючи, дівчинка поступово розуміла, наскільки вона — чужа у своїй сім'ї та у всьому світі, що був навколо…

… Одного разу суфійський Майстер прийшов до цього села та довго розмовляв з дівчинкою.

З того часу вона змінилася і батьки вже не могли натішитися на свою доньку. Вона не втратила своїх здібностей, але більше не створювала проблем для людей довкола. У ній запалилося спокійне та рівне світло сердечної любові, і з кожним днем, це світло розгоралося все яскравіше. Вона допомагала тепер тільки тим, хто просив її про допомогу, і лише іноді попереджала добрих людей про майбутні небажані події…

А про її внутрішнє життя не знав ніхто.

… Коли задумали видати її заміж, вона — раптом категорично відмовилася.

А потім, вона зовсім зникла з дому.

Вона пішла та оселилася на самоті. І лише Аллах був її Коханим! І вона почала складати вірші про свою любов до Нього.

Вона, покохавши недоступні звичайним людям духовні висоти, почала жити самітницею.

Зачарована Божественним, вона була не самотня у своїй самотності, її Коханий завжди був поруч з нею!

Вона пізнала, що життя душі може бути подібно до… плавного танцю в Обіймах Бога.

Вона пізнала, як прекрасно жити в екстазі Злиття з Улюбленим або в ніжному спокої Розчиненості в Ньому.

Адже тоді, тілесне вмістище душі заповнюється Його Любов'ю і Світлом так повно, що для колишнього "я", там більше немає місця!

Коли життя душі досягає цієї межі, то Божественне Світло починає струмувати крізь тіло такого подвижника.

Ось її слова, якими вона виражала те, що відчувала. Але тільки духовним серцем, слухаючи слова, можна осягнути Того, Хто — за ними.

Здивовані цією розповіддю учні, засоромлені своїми вчорашніми розмовами, запитали Майстра:

— Чиї слова? Ти розповідаєш нам вигадану історію для розуміння нашого зарозумілості, або ж така жінка-суфій жила насправді?

— Невже вам обов'язково треба побачити, щоб упевнитись? Що ж, у вас є така нагода. Її звуть Сулія. Вона просила Мене надіслати когось із учнів за книгою, яку записала зі слів свого не втіленого зараз у тіло Вчителя — Гранд-Майстра суфізму.

* * *

Наступного дня учні, що побажали того, вирушили в подорож, щоб повчитися у жінки-суфія на ім'я Сулія. Суфі теж була серед них.

Шлях був неблизький.

По дорозі в ті краї, учні розпитували про жінку-суфію у шейхів і мюридів, але дізнавалися небагато: лише те, що вона живе відокремленим життям, що іноді до неї приходять люди за порадами та зціленням від хвороб.

Коли вони ввійшли в одне селище і стали запитувати, як знайти дорогу до будинку Сулії, що стоїть у великому віддаленні від села, місцева жителька сказала їм:

— Навіщо ви шукаєте цю жінку? Вона не має чоловіка та дітей і живе зовсім одна. Що може розуміти в житті самотня жінка? Напевно, вона не надто щаслива: не склалася її доля, обставини її життя, мабуть, не були вдалими.

Ви, на вигляд, здорові. Зазвичай, до неї приходять хворі і вона може зцілювати їх від хвороб.

Вона збирає цілющі трави та готує ліки. Чи ви всі зібралися стати лікарями?

… Але, все-таки, дивуючись, жінка вивела їх на стежку, що веде до будинку Сулії.

Сулія радісно вітала їх:

— Як я вам рада, друзі! Це дуже добре, що ви прийшли до мене!

… Вони обідали. У дивовижній гармонії її будинку звичайні дії здавалися священними. Сулія пригощала дуже простою та скромною їжею, яка була у неї: мед, горіхи, сушені фрукти.

Учні принесли з собою всілякі частування, яких накупили, але саме найпростіша їжа Сулії була чарівно смачною!

Коли вони відпочили та зібралися біля вогнища, Сулія почала розповідати їм про книгу:

— Мій Гранд-Майстер продиктував мені книгу про Шлях суфія. Я передам її вашому Майстрові через вас. Колись, у моєму дитинстві, ваш Майстер дуже допоміг мені! Я знаю, що Він — Великий Вчитель! І Він зуміє використати та зберегти ті знання, які тепер подаровані людям від Того, Хто протягом століть підтримує чистоту та мудрість суфійського вчення.

Сулія дала книгу гостям.

Учні дбайливо передавали її по колу та читали вголос: кожен наступний стільки, скільки відчував внутрішнім бажанням.

«Перший ступінь сходження душі на Шлях — це любов до всього, що існує в Творінні Аллаха.

Хто зважиться на Шлях, нехай стане братом чи сестрою кожному дереву, що росте на землі, кожній пташці, що співає в гілках або летить у небесному просторі, кожній ящірці, що снує в пісках пустелі, кожній квітці, що розпускається в саду!

Кожне живе створіння Аллаха починає мати значення в житті таких подвижників, як велике чудо, створене Аллахом для його власного і нашого вдосконалення!

Кожна людина, відтоді бачиться вже не просто, як родич чи чужий, друг чи сторонній, а як дитя Творця!»

«Хто нікому не бажає зла та не чинить недобрих справ: — гідний піднятися над суєтою потреб і бажань і прямувати до Світла!

Але кожен, хто завдає навмисної шкоди іншим істотам, завдає рани самому Всевишньому, Який малою частиною Себе, присутній у кожному Своєму Творінні!

Зрозумівши це, суфій нікому не завдає зла — ні ділом, ні словом, ні навіть думкою!»

«Приймайте дари з вдячністю!

І нехай подяка ваша не буде лише словами на устах, але буде піснею любові ваших сердець!

Давайте дари — теж від серця!

Якщо вашої любові немає в тому, що ви даруєте, то марний і сам дар!

Будь-який камінь у пустелі — цінніший, ніж дар, котрий не наповнений любов'ю!»

«Допомагайте іншим так, щоб вони не відчували себе боржниками вашими!

Будьте вдячні Аллаху за ту можливість, яку Він вам дарує!

Будьте вдячні і тим, кому даруєте — за дану вам можливість проявити любов! Адже, якби вони не погодилися прийняти вашу допомогу, — ви не здобули б нових умінь у даруванні добра!

Потрібно вчитися бути вдячними кожній людині за ті уроки мудрості, які вона мимоволі, чи по власній волі — несе у ваше життя. А також, бути вдячними Аллаху за всі події, що кожен день наповнюють ваші життя цими знаннями!»

«Краса може навчити душі дуже багато чого! Бо краса —це сполучення із світу, видимого очима тіла, — у світ Божественний, що сприймається лише сердечною любов'ю.

Благословенні ті, хто творить справжню красу! Вони допомагають Світлу Аллаха бути побаченими тими, хто раніше були до Нього сліпі!»

«Людина довго повинна зростати душею — перш, ніж вона стає гідною Свободи.

Тільки вона сама — робить себе рабом чи вільною!

Поки людина є рабом своїх емоцій та бажань — вона може лише мріяти про Свободу.

Свобода буває зовнішня та внутрішня.

Внутрішня свобода набагато важливіша для душі, ніж зовнішня свобода.

Коли людина знаходить внутрішню свободу у всій повноті, то зовнішнє більше не впливає негативно на неї. Тоді вона воістину ВІЛЬНА!

Інші люди не можуть обмежити свободу такої людини.

Свобода внутрішня — починається у тиші серця духовного. Поки людина не вільна від натовпу думок і хвилюючого моря емоцій, куди б вона не пішла, усі ці його мучителі будуть при ній.

Тільки коли, розум замовк і в серці — тиша, з'являється можливість здобути Свободу!

Свобода необхідна, в тому числі, щоб розправити крила душі у Світлі!

Коли людина стає настільки сильною, що може здобути свободу від себе колишнього — себе, як нікчемного раба своєї долі та обставин, бажань і пристрастей, і головне, коли вона стає дійсно люблячою, — тільки тоді вона може почати пізнавати Божественного Себе!»

«Тиша, яка шириться у серці духовному, — не пуста! Воно наповнюється Любов'ю! У ньому можна відчувати Аллаха — і тоді усвідомлює душа Його Безмежність!

Смерть низького "я" — не кінець, а початок іншого життя душі.

Річка, впадаючи в Океан, не вмирає, а лише починає своє нове життя в Єдності з Океаном!»

«Розчинятися у Любові — що може бути прекраснішим?!

Про Велике Поєднання буде сьогодні слово Моє.

Коли серце суфія затоплене любов'ю до Всемогутнього та Люблячого, то мале серце може пізнати Поєднання з Великим Серцем!

Мала любов, пізнавши Любов Велику, — забуває колишню крихітність свою і знаходить Всеосяжність і Спокій Аллаха!

Як річка повинна здатися океану, коли, втративши свої береги і стримуючи свій біг, вона тоне в його водах, — так і душа повинна втратити оболонки, що обмежують її, — та навчитися розчинятися в Любові Аллаха!

Так само і прибережний пісок покоряється океанському припливу і дозволяє затопити себе ніжними хвилями. І ось, — це вже не берег, а дно океану, яке простягається до найбільших глибин!

Подібно до цього і суфій: — він повинен дозволити Величі Аллаха поглинути окремість себе-душі!

Яким же прекрасним є той, хто зумів віддати себе у владу Аллаха та прямує — усередині Нього — до пізнання Його Безмежності!»

«Чоловіки та жінки, які шанують Аллаха, — що ви робите, щоб явити Йому свою відданість?

Чи потрібні Йому ваші вихваляння?

Чи потребує Він ваших молитов і матеріальних підношень?

Чи це ви — у своїй слабкості та наївності — шукаєте, як би наблизитися до Нього, несучи пожертвування до храмів і просячи милості для себе?

Є лише один дар, який насолоджує Всемогутнього: — це дар від душі, який іменують СЕРДЕЧНОЮ ЛЮБОВ'Ю!

І мало для цього — лише слів з уст ваших!

І продумай: які дії твого сьогоднішнього дня потішать Всемогутнього?»

«Нехай сьогодні, — про серце буде слово Моє. Не про те серце, що б'ється в грудях і жене кров по тілу твоєму, але про те серце, що має стати домівкою для Всемогутнього. То серце духовне, серце душі!

Чи знаєш ти своє серце духовне?

Чи вмієш зодягтися в мовчання душі, поринувши в його тишу?

Чи чуєш ти у тиші його Голос, Того, Хто хоче сказати тобі про Свою Любов?

Він завжди тут! Він там, де твоє тіло, там, де твоє серце, там, де мільярди зірок сяють у вічному просторі Світобудови!

Під усім, незримий, Він завжди перебуває!

І той, хто відкриє Йому своє велике серце, зможе бачити Його!

Нехай покине душа всі оболонки свої грубі та порочні, забруднені гріхами колишнього життя!

Нехай очиститься душа від усякого пороку та стане чиста і прозора!

І тоді вона, перед Улюбленим і Другом своїм — не засоромиться!»

«Тіла людські — нехай стануть немов чаші, в які налите Світло Життя Всестворюючого!

Чия ж вина, якщо чаша твоя брудна?

Якщо ж Бог став жити в твоєму серці — зберігай цей Світильник, не дозволяючи вітрам життя його задути, не даючи потокам злоби людської його загасити!

Якщо людина завжди зберігає Вогонь Любові Бога в своєму серці, то перетворюється все його життя!

Немов нова зірка запалюється у Світобудові і потрібно дозволити Світлу Аллаха сяяти з неї у всій повноті та силі!»

«Аллах любить усіх Своїх дітей!

Сонце однаково пестить могутні дерева та маленькі квіти.

Дощ не робить відмінності, коли дарує живильну вологу, між виноградником — і маленькими травинками.

Той, хто приймає Любов Аллаха, як їжу для зростання та дозрівання душі, той, згодом, може принести прекрасні плоди!»

«Любов Аллаха подібна до світла сонця: — той, хто дивиться на нього, — бачить його джерело, той же, хто не дивиться, — не бачить.

Не прозріла духовно людина не знає причин того, що відбувається. Не бачить Того, Хто дає всьому життя.

Той же, хто наблизився до Аллаха впритул, згоряє в Його Любові, стаючи Ним!

Бо Там немає місця для двох!

Так людина стає Частиною Сяючого джерела життя!»

«Божественна Мудрість подібна до води.

Хтось із радістю та вдячністю приймає її. А хтось уникає її чистих і живильних потоків.

Досягаючи Творця всього сущого в Його Всесвітній Обителі душа, як річка, яка влилася в океан, віддає йому все цінне, що накопичила за багато життів. І вона отримує, натомість, всю повноту Мудрості, Любові та Силу Океану!

Так поповнюється Океан — Велике Єдине Ми!»

«Уся любов, яка живить тебе зовні, лише тимчасово вгамовує спрагу душі. Адже — з плином часу — ти забажаєш знову!

Твоя жага любові вгамується лише у Великому Джерелі, вхід до Якого — у твоєму серці духовному!

Тільки там — душа може злитися з любов'ю Аллаха!»

«Вище Божественне Я мешкає у світі Великої Тиші.

Мовчання вуст — не дає можливості доторкнутися до Нього. Але лише мовчання розуму розкриває Безкінечність Тиші Аллаха!

Думки Його тоді набувають звучання і стають словами на твоїх устах.

Його Тиша обіймає спокоєм твоє серце.

О, який прекрасний Він, Який перебуває у всьому! Побач Його багаточисленні Лики в світі, де ти живеш, і світ засяє Любов'ю та Світлом!»

«За всією красою світу, яку Творець створив, сяє Він Сам — Первинна Краса!

Його Тиша не має меж — але в ній звучить Його Голос!

Його погляд — всюди! Його люблячі Очі — бачать тебе завжди!

Кожну твою думку чути Йому!

Не намагайся приховати що-небудь від Коханого, бо для Нього не існує таємниць!

У серці духовному твоїм — Двері у світ Улюбленого твого!

Коли серце твоє чисте, Коханий не кидає його!

Очисти ж храм серця свого, щоб Аллах дивився з нього у світ Свого Творіння!»

… Вони довго сиділи мовчки. Тиша була наповнена Присутністю невтіленого Гранд-Майстра.

Потім Сулія передала книгу Суфі:

— Візьми її, дівчинко моя! Прийде час тобі виконати все це!

— Розкажи нам ще трохи про Себе, про Твій Шлях — попросили учні.

— Вам же ваш Майстер і так майже все про мене розповів!

Не за одне життя я виконала цей Шлях. А при останньому втіленні все було вже дуже просто:

Спочатку жила на землі дівчинка, яка відчувала себе чужою в цьому світі: серед людей, яких займала лише зовнішня метушня життя…

Потім ваш Майстер відкрив мені життя у Світлі Любові та навчив, як бачити та чути Того Невтіленого, Хто був моїм Вчителем у кількох минулих життях. Я тоді знову знайшла мого Гранд-Майстра!

З того моменту моє життя було наповнене любов'ю до Нього.

При перших таких зустрічах — кожний дотик розвинених Свідомостей дарує обом надвелике щастя!

Потім — Злиття переривається лише для того, щоб знову та знову сказати один одному про любов — і потім знову втратити себе в Обіймах Коханого!

Як закохані роз'єднують уста лише для того, щоб знову поєднати їх у поцілунку, — так і душа знову та знову шукає З'єднання, щоб випробувати екстаз Злиття!

Це — найприємніший етап Шляху: коли ніби все довкола дарує Блаженство Сполученості з Божественним!

Тіло тоді, немов кружляє в прозорому Вогні Аллаха! Але Вогонь цей не обпалює, бо Він майже співпадає з вогнем власної любові.

Але тільки тоді, душа знаходить повне щастя, коли вона поринула в Глибини Всемогутнього, і навіть спогад про свою окремість покидає її.

Я прохала: «О Аллах, що сяє в моєму серці! Візьми все тіло моє — та використовуй його для того, щоб це вмістилище Твоє дозволило Любові Твоїй виявлятися та сяяти в Творіннях Твоїх!

Нехай Твої Очі дивляться крізь нього на цей світ! І нехай Уста Твої через тіло моє говорять людям те, що Ти забажаєш!

Так і проходило моє життя.

Якось Гранд-Майстер розповів, що колись Він написав книгу про Шлях суфія, але вона не збереглася на папері для людей. І тепер ці думки та вислови про Істину просять знову та знову знайти одяг зі слів і лягти рівними рядками на папір.

Я побачила Його, хто сидить над книгою та пише ці слова. Він був за столом, і промені сонця падали на книгу. Вона світилася! Рядки під Його рукою лягали на сторінки, і Аллах був у Ньому, і Слова Аллаха ставали зримими.

Я тоді взяла перо та папір і почала переписувати цю Його Книгу.

Ось, зараз, я передаю вам цю головну працю свого життя. Збережіть її не тільки як слова, записані на папері, але як Шлях Серця, який належить зробити кожному з вас!

… І тоді Сулія замовкла та продовжувала Своє оповідання вже без слів.

Вони сиділи в тиші. Кожен сприйняв те, що міг сприйняти з нескінченного Джерела Мудрості, яке звуть ім'ям Сулія:

“Я відчуваю кожного з вас, як відчуває Аллах!

Я знаю і те про вас, що ще приховано від вас самих, бо Його Любов відкрила Мені всі таємниці.

Голі ви, як душі, переді Мною!

Я знаю ваше минуле, всі ваші тяготи та смуток!

Я знаю ваші звершення та ваші бажання!

Навіть найпотаємніші ваші думки — не приховані від Мене!

Аллах живе в Мені та сяє полум'ям крізь моє серце, дивиться крізь очі Мої! Мої уста вимовляють Його Слова!

Ми не розлучаємося вже так давно, що я забула про можливість бути окремо!

Я є Та, Яка залишила “себе”, і тому тепер тут живе лише Аллах!

Мої думки сповнює Його Мудрість!

Мої руки пов'язані з Його Силою! А серце — злите з Безмежним Океаном Його Любові, Який не має кордонів у всесвіті!

Я віддала Йому Своє життя без залишку, — і натомість, отримала Його Життя в Мені!

Я, ніби бездонна Чаша, яка сповнена Любов'ю Аллаха, щоб ви випили!

І ніколи не спорожніє вона! Я хочу піднести її до губ кожного, хто зажадає!

Я — мов Лампа, в якій горить нескінченне за розмірами Ніжне Полум'я Його, щоб і ваші світильники могли бути запалені від Нього!

Кожен має знайти Аллаха в собі! Несіть у своїх серцях Полум'я Його любові! Нехай серце буде наповнене Полум'ям Любові Аллаха!

Я, одна із тих, хто збагнув Його Безмежність!

Ми всі в Ньому рівні та взаємно злиті!

Пізнання Його Любові чекає на кожного із вас!»

… Через кілька днів, коли учні йшли додому, вони згадували Велич Тієї, з якою спілкувалися.

Вони пам'ятали, як Всевишній усміхався Її усмішкою та дивився на неї очима, як Океан Його Любові виливався з Її духовного серця, як Руки Її служать Йому в кожному діянні! І, як Їхнє єдине Світло оточувало їх з усіх боків.