Сучасні знання про Бога, Еволюцію, сенс життя людини.
Методологія духовного вдосконалення.

Екопсихологія/Знищення свого нижчого «я» заради злиття з «Я» Бога

Знищення свого нижчого «я» заради злиття з «Я» Бога

Цей роздiл Учення — завершальний. Вiн включає Злиття iндивiдуальної свiдомостi людини, що проникла у вищий еон, з Первинною Свiдомiстю. При цьому вiдбувається розчинення самовiдчуття в Океанi Його Всесвiтньої Свiдомостi.

Грубо шкідливими треба визнати спроби лiдерiв деяких сект чи цiлком знищити самовiдчуття учнiв без надання їм нового субстрату для аутоідентифікації*, чи, навпаки, вселити їм, що вони — i так уже Бог. Самовiдчуття людини повинно бути не знищене, але саме пережите. А пiзнання Творця i Злиття з Ним здiйснюються не через навіювання чи самонавiювання, а через поетапне проникнення свiдомiстю, що правильно розвивається, в усе бiльш тонкi еони, їхнє дослiдження, закрiплення в них, навчання Злиттю спочатку зi Свiдомiстю Святого Духу i потiм i зi Свiдомiстю Творця. Всi iншi установки є крайніми i ведуть чи до затримок розвитку, чи до культивування грубих порокiв i вiдходу в дiаметрально протилежний вiд Бога бік, що призводить до дияволізації та божевiлля.

Робота в рамках цього пункту «формули Бабаджі» повинна починатися з елементарної корекцiї своєї поведінки i самовiдчуття в спiлкуваннi з iншими людьми.

Наприклад, з точки зору духовного росту карикатурно виглядають тенденцiї багатьох людей насаджувати своє домiнування над iншими, мати вигляд «головних», «важливих».

Насильство, вразливiсть, ревнивiсть, мстивiсть, гнівливість, прагнення володіти людьми i речами (крiм найнеобхiдніших), сексуальна пристрасть, як i будь-яке інше iнтенсивне бажання чого-небудь вiд iнших людей чи від Бога — усе це є порочнi прояви наших нижчих «я». Вони повиннi бути усуненi.

Багато найцiннiших лаконiчних формул-заповiдей на цей рахунок залишили нам Iсус Христос i Його апостоли: не сiдай на перше мiсце, якщо хочеш вирости духовно, — стань слугою iншим людям, не смiй ображатися, мстити, кожний вважай iншого вищим за себе i т.ін. [10,18].

Точно про це ж чiтко i лаконiчно говорили Лао-Цзи i Хуан Матус [10,18]*.

Для того, щоб зжити прояви свого «я», що «стирчить», потрiбен заглиблений самоаналiз i покаянна робота.

Але реально взагалi не iснує нiякого «вiдпускання грiхiв»: у Бога немає такого поняття.

Мета каяття — не в тiм, щоб одержати прощення за конкретнi вчинені провини — а в тiм, щоб очистити себе вiд порокiв.

«Грiхи», тобто нашi помилки, є наслiдком недосвiдченостi, незнання, чи ж конкретними проявами тих якостей душі, що називаються пороками.

… Істинними ж механiзмами звiльнення вiд порокiв є самоаналiз, каяття i потiм твердий самоконтроль.

Якщо виявлений порок не зникає вiдразу, то необхiдно переглянути, згадуючи, всю його лiнiю проявiв — вiд самого дитинства (а iнодi навiть у минулих життях). I всi помилково вирiшенi ситуацiї треба думкою пережити заново, правильно.

I бiльш того — доцiльно «програти» заздалегiдь тi можливостi в майбутньому, де порок знову може проявитися.

Також важливо спробувати «загладити свою провину» перед скривдженими нами людьми, тваринами, навiть рослинами. Якщо їх уже нема «у живих» на Землi — звернемося до них як до невтiлених душ. I будемо пам'ятати, що от такi нашi зусилля по очищенню себе вiд порокiв дiйсно приймаються Богом.

«Обробцi» каяттям треба пiддати всi свої прояви не-любовi до iнших iстот, до Бога, всi егоїстичнi вчинки й емоцiї.

* * *

Багато тупо-егоїстичних людей норовлять вломитися у вагон чи метро поїзда вiдразу, як тiльки вiдчиняються двері, не даючи спочатку вийти тим, хто на цiй зупинцi виходить.

Або, очiкуючи автобус чи тролейбус, вони перегороджують своїми тiлами тротуар — замiсть того, щоб, пiклуючись про iнших, стати скраю, нiкому не заважаючи.

Або, входячи у вестибюль станцiї метро, однi притримують дверi, допомагаючи ввiйти тому, хто йде позаду, iншi ж, навiть не оглянувшись, дверi вiдпускають, розтрощуючи ними «ближнього свого».

Егоїстичнi примiтиви, i потрапивши в здорову духовну школу, поводяться настiльки ж характерно. Поки йдуть заняття — їм добре, вони — у блаженствi, у щастi. Але тільки курс занять завершиться — i їм стає погано: адже вони вже звикли, що їм роблять приємно, а тепер от — перестали… І — оскiльки їм тепер «погано» — починається наростання негативних емоцiй на адресу викладача i школи…

Егоїстична людина знає тiльки свiй особистий iнтерес i обурюється, якщо на її шляху зустрiчається перешкода у вигляді будь-якої потреби когось iншого.

Будь-якi iнтенсивнi бажання чогось вiд кого б то не було свiдчать про порочний прояв нижчого «я» того, хто бажає. Такi бажання запускають механiзм бiоенергетичного «вампіризму», стають причиною хвороб тих, вiд кого хочуть [9], i обтяжують долі тих, хто хоче.

Людина ж любовi — завжди передбачлива: вона пiклується про те, щоб нiкому нi в чому не перешкодити i щоб, навпаки, допомогти, по можливостi, кожному; iнтереси iнших вона ставить вище за свої власні.

Вона, наприклад, нiколи не полiзе в дверi першою, вiдштовхуючи iнших.

Вона — завжди ввiчлива, доброзичлива, пiклується про те, щоб нiкого нiчим i нiколи не засмучувати без потреби, навiть своїми власними не кращими станами: хворобою, втомою.

У сексi вона нiколи не буде нав'язувати себе, але дочекається того моменту, коли бажання стане взаємним.

… Велику допомогу в такого роду самоаналiзi зможуть надати детальні рекомендацiї на цей рахунок Сатья Саї [10,18].

* * *

… Досягнутi очищення вiд грубості i здатнiсть до співзвучності з саттвічними явищами оточуючого нас життя — дають можливiсть почати медитацiї «розчинення» себе в гармонiї навколишнього простору. Особливо добре це робити в тихi вечори, на свiтанку, у лiсi, у степу, на водоймах. Схема медитацiї така: є тiльки гармонiя простору: лiсу, озера, степу, а мене — немає. При цьому свiдомiсть, розширившись з анахати, зливається з витонченістю i чистотою свiту природи.

Наступним за цим принциповим етапом буде злиття зi Святим Духом у медитацiї Пранава (див. нижче), а потiм i поетапне освоєння «тотальної реципрокальності» (Ніродхі) в еонах Святого Духу i Бога-Отця.

Саме так людина назавжди завершує свою iндивiдуальну еволюцiю, стаючи Частиною Первинної Свiдомостi, Творця. I продовжує творче життя вже в якостi Його.